МЕТОДИ ТА ПРИЙОМИ ВИКЛАДАННЯ ЛІТЕРАТУРИ У ШКОЛІ

Оксана Єфімова,

Вчитель української мови та літератури

Високобайрацького НВК

Сприймання художньої літератури – це складний інтелектуальний та емоційний процес. Юний читач у процесі читання проникає у внутрішній світ героїв твору, в обставини їхнього життя і діяльності, їхню поведінку і сферу стосунків між собою.

Учень у першу чергу сприймає зміст, систему образів, композицію, описи, діалоги, інтер’єр у художньому тексті. Одночасно впливають суб’єктивні фактори юного читача: життєвий досвід, переконання, смаки, уподобання, емоції,  пам’ять тощо.

Ось чому вчителеві потрібно досконало знати не тільки художні особливості твору, але й індивідуальні та вікові особливості учнів. Цікаві дослідження з цього приводу здійснили психологи-методисти: про роль уяви у сприйманні художньої літератури, особливості уяви у сприйманні літератури, про своєрідність сприймання учнями героїчних, сатиричних і комічних образів, сприймання позасюжетних елементів твору тощо.

Тези викладу

На перше місце у сприйманні твору слід поставити відтворюючу уяву. Читач повинен не тільки усвідомити значення окремих слів, зміст окремих висловів, фраз, пейзажів, описів, діалогів, але й уявити образи, змальовані в художньому творі, тобто побачити усе те, що зобразив письменник у творі. Пам’ятаймо застереження К.Д.Ушинського, що «в поетичних творах багато розуміється тільки почуття і не може бути пояснене розумом».

Учні повинні пам’ятати, що художній твір – продукт уяви письменника. Що повніше і точніше читач відтворює образи художнього твору, то глибше проникає в його зміст і сильніше співпереживатиме. А тому вчитель повинен враховувати, що в одних школярів відтворююча уява достатня, в інших – недостатня, а в третіх – взагалі відсутня. В останніх наочної уяви на основі художнього опису майже не буває.

Учні з нерозвиненою або недостатньо розвиненою уявою читають художню літературу без особливого захоплення та естетичної насолоди. Вони  спостерігають лише за розвитком сюжету (фабули), перепетіями подій, при цьому опускаючи пейзажі, портрети, характеристики персонажів. Тому здебільшого, особливо юнаків, захоплюють пригодницькі твори. А тому до програмових творів учителі намічають завдання на відтворення певної картини, художнього опису або портрета персонажа.

Цікаве застереження психолога І.О.Синиці: «Встановлено, що значення слова виникає у читача у 2-3 рази швидше, ніж уява про предмет, ним позначений. Під час швидкого читання уява бере меншу участь у сприйманні, ніж при уповільненому. Керуючи темпом читання, учитель може допомогти учням у розвитку уяви».

Сприймання учнями художньої літератури залежить і від їхніх вікових особливостей. Фахівці виділяють такі періоди вікової психології учнів:

1) молодший підлітковий вік (V – VI класи);

2) старший підлітковий вік (VІІ – VIІІ класи);

3) рання юність (ІХ – ХІ) класи);

Виходячи з цього поділу вікових груп школярів, можна виявити їх читацькі інтереси, образне мислення, уміння аналізувати художні твори. Звичайно, вікові межі та інтереси можуть бути умовними.

Молодший підлітковий вік цікавиться здебільшого творами про пригоди, навколишній тваринний і рослинний світ, космос, героїчні вчинки людей тощо. На перший план цього віку ставлять не ідейний заряд художнього твору, а предметний зміст, певне конкретне зображення життя без авторської оцінки діяльності. Поза увагою залишаються позасюжетні елементи композиції твору: пейзажі, інтер`єр, Ліричний відступ, вставні епізоди тощо.

Для старшого підліткового віку характерне глибше проникнення у художній зміст твору, уміння ґрунтовніше аналізувати образи, прагнення зіставляти компоненти твору, зростання інтересу до особи письменника. Недоліки у засвоєні твору: фрагментарне сприймання тексту, однобічний підхід до оцінки літературних образів, одноплановість узагальнень, відсутність чіткого виділення типового та індивідуального в образах-персонажах тощо.

У ранній  юності переважна більшість учнів сприймає художній твір у єдності змісту і форми. Вони глибше проникають і внутрішній світ персонажа, психологічно осмислюють відносини людини із суспільством, сімейні стосунки, моральні та етичні норми життя людей. А тому улюбленими у старшокласників є твори є про громадський обов`язок, дружба, вольових героїв, чесність, ніжність, кохання тощо. Певною мірою це залежить від соціальних умов життя, етнічних факторів, місцевості проживання, статі читача.

Словесник весь час повинен думати про відповіді на три питання: що вивчати? як навчати? Останнє питання стосується методів і прийомів викладання літератури у школі.

Важко заперечити правомірність кожної класифікації. За нашими спостереженнями, у сучасній школі можна виділити такі основні методи викладання літератури: коментоване читання твору, бесіда, шкільна лекція, самостійна робота учнів над твором.

Шкільна лекція – це логічно послідовний виклад матеріалу вчителем, практикований у старших класах. Цей метод використовують під час вивчення тем, які містять матеріали невідомий чи маловідомий учням або при охоплені значної кількості матеріалу. Лекції бувають оглядні, настановні, підсумкові.  У старших класах виклад біографії письменника часто подають шляхом лекції-нарису про життя митця слова.Враховуючи вікові особливості, шкільна лекція може тривати 25- 30 хв., або й цілий урок (залежно від обсягу навчального матеріалу).

Допомагає в активізації пізнавальної діяльності  учнів у процесі слухання лекції запис її плану, складання тез або конспекту, заслуховування невеликих повідомлень чи рефератів учнів, виразне читання учнями уривків текстів творів тощо.

Метод бесідимає багаті традиції. В основі його лежить система запитань, де у процесі відповідей учні під керівництвом учителя доходять істини. Бесіда може мати евристичний характер, коли в її ході учні оволодівають новими знаннями або репродуктивний – коли відтворюють раніше здобуті знання. Цей метод найпоширеніший у сучасній школі і застосовується при вивчені творів програмного матеріалу. А взагалі кожна бесіда сприяє самостійному мисленню учнів й забезпечує розвиток їхніх творчих здібностей. Цей метод теж дає змогу охопити роботою всіх учнів класу. Що правда певний недолік його втім, що на вивчення порівняно незначного за осяг твору витрачається чимало часу. Ось чому в шкільній практиці застосовується комбіноване поєднання – шкільна лекція з елементами бесіди (найчастіше в середніх класах). Учителі-словесники розрізняють такі види бесід: евристична бесіда, настановна бесіда, бесіда-диспут, бесіді-аналіз твору, бесіда повторення, бесіда з позакласного читання тощо.

Коментоване читання застосовується тоді, коли текст твору важкий для сприйняття учнів. Тоді вчитель проводить читання у класі, супроводячи його поясненнями, коментарями. В одному випадку коментар потрібен для пояснення окремих слів у тексті, у другому -  для з`ясування  художніх троп, ужитих письменником, у третьому  - для пояснення особливостей композиції, з`ясування причини появи твору тощо. Коментарі до тексту можуть бути перед читанням тексту (попереджувальний коментар) або після читання (наступний, підсумковий коментар). Слід пам`ятати, що читання художнього твору є класичне і домашнє, вголос і мовчки.

Метод самостійної роботи передбачає опрацювання учнями навчального матеріалу під керівництвом і контролем учителя. Точніше – це самостійна дослідницька робота учнів над текстом художнього твору, де є елементи настановної розповіді вчителя. Насамперед – це самостійний аналіз невеликих за обсягом літературних творів або їх компонентів (сюжет, композиція, характеристика окремих образів, роль художніх засобів у структурі твору  тощо).

Досвід викладання літератури в середній школі свідчить, що методи в чистому вигляді застосовуються рідко. А тому вони здебільшого комбінуються, тобто вживаються у взаємозв`язках, залежно від змісту літературного матеріалу і навчальної мети уроку.

Методичні прийоми  - це також способи навчальної діяльності, але на відміну від методів, вони мають значно вужчу сферу застосування. Прийоми відзначаються певною самостійністю і можуть стосуватися багатьох методів викладання літератури. Інколи в методичних посібниках засоби і прийоми ототожнюють. Проте засоби бувають різні, а прийоми у викладача літератури – суто індивідуальні. Кожен з методів включає кілька певних прийомів викладання літератури. Методичний прийом скерований на засвоєння окремих питань та аспектів вивчення програмового матеріалу.

Найбільш поширеними методичними прийомами у вивчені літератури у школі є такі:

-         виклад біографії письменника у формі художнього нарису;

-         аналіз художнього твору за сюжетно- композиційними вузлами;

-         практикування індивідуальних та диференційованих завдань учням під час опрацювання тексту художнього твору;

-         постановка проблемних запитань і завдань стосовно змісту і художніх особливостей твору;

-         використання дидактичного і роздавального матеріалу та його опрацювання;

-         завдання на розвиток  усного і писемного мовлення учнів та матеріалів виучуваного твору;

-         інтригуючий початок  уроку літератури;

-         використання різних видів графічного та звукотехнічного унаочнення до виучуваної теми;

-         використання різних зіставлень у процесі вивчення твору (з реальними подіями, із прототипами героїв споріднених за проблематикою творів, зіставлення літературних образів, зіставлення художнього твору з його екранізацією тощо);

-         уведення різних форм повторення матеріалу (тематичне, систематичне, оглядове);

-         проведення літературних ігор та вікторин стосовно певного художнього твору;

-         заслуховування літературних повідомлень і рефератів на задану тему;

-         читання художнього твору в особах або його інсценізації;

-         уміння вчителя перервати свою розповідь на цікавому епізоді або факті, щоб спонукати учнів до самостійної роботи над літературними джерелами;

-         обговорення твору за раніше заданими питаннями або завданнями;

-         проведення творів-анкет з метою з`ясування змісту і художньої манери письменника;

-         використання літературно-краєзнавчого матеріалу на уроці літератури;

-         різні види лексичної та фразеологічної роботи над текстом твору;

-         проведення спарених уроків літератури у формі семінарських занять з літератури;

-         уведення контролю навчальних досягнень учнів при засвоєні літературного матеріалу;

-         взаєморецензування учнівських відповідей в ході засвоєння програмової теми тощо.

Слід пам`ятати, що методи і прийоми часто переплітаються. Бесіда є методом навчання, але вона може бути й методичним прийомом у лекції. Подальше удосконалення методів і прийомів викладання літератури у школі – одне з найважливіших завдань методичної науки і шкільної практики. Слід пам`ятати вислів В. Гюго, що іноді читачі відриваються від книги цілком іншими, ніж вони були до цього. А цьому сприяє аналітико-синтетична робота над текстом твору вчителя –словесника й учнів.

Використана література

1.     Алексюк А.М. загальні методи навчання в школі. – К.:Рад.школа, 1981.

2.     Бондура О.М.,  Шевченко З.О. Українська література (робочий зошит учня). – К.: Абрис, 1998.

3.     Бугайко Т.Ф., Бугайко Ф.Ф. Українська література в середній школі  (Курс методики). – К.: Рад. школа, 1962. – С. 125-134.

4.     Демчук О. Життєпис письменника (конспекти нестандартних уроків)- К., «Педагогічна преса», 2002.

5.     Жицький Є.І. Самостійність і творча активність у процесі вивчення літератури. – К.: Рад. школа, 1973.

6.     Мазуркевич О.Р. Метод і творчість . – К.: рад. школа 1973.

7.     Неділько В.Я. методики викладання української літератури в середній школі . – К.: Вища школа, 1978. – С.95-119.

8.     Пасічник Є.А. Методика викладання української літератури в середніх навчальних закладах (навчальний посібник). – К.: Ленвіт, 2000. – С 113-138.